Джерела сьогоднішнього свята сягають корінням в «Lupercalia» – давньоримський фестиваль еротизму на честь богині «божевільного» кохання Juno Februata.
Місце, де вовчиця за легендою вигодувала майбутніх засновників Риму Ромула і Рема, вважалося у римлян святим. Щороку з 13 по 15 лютого тут проводили свято, зване «Lupercalia» (від лат. Lupa – вовчиця, латинський омонім – «блудниця»), під час якого в жертву приносилися тварини. З їхніх шкур виготовлялися батоги і після бенкету, молоді люди брали батоги зі шкіри жертовних тварин і виходили в місто пороти жінок. Головною частиною Луперкалій були голі чоловіки, які несуть ремені зі шкіри цапа, які бігли повз жінок і били їх; жінки охоче підставляли себе, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Це стало дуже поширеним ритуалом в Римі, в якому брали участь навіть члени знатних родин. Записи кажуть, що навіть Марк Антоній біг як Луперцій.
Наприкінці урочистостей жінки теж роздягалися догола. Ці свята стали настільки популярними, що навіть коли інші язичницькі свята, були скасовані з приходом християнства, це свято ще довгий час існувало, незважаючи на заборони. Свята Луперкалії завершувалися своєрідною лотереєю. Дівчатка-підлітки писали в записках свої імена і поміщали ці записки в величезну урну, а потім кожен чоловік витягували з урни ці записки. Дівчинка, ім’я якої витягав чоловік, ставала його сексуальним партнером на цілий рік до наступного свята. Таким чином у людей свято асоціювалося з вільною любов’ю і сексом.
За іншими відомостями свято Луперкалії, проводили на честь бога Фавна (Луперк – одне з його прізвиськ), покровителя стад, який відзначався щорічно 15 лютого. І це було свято достатку. За день до Луперкалій відзначалося свято Римської богині шлюбу, материнства і жінок Юнони і бога Пана. У цей день дівчата писали любовні листи. Листи поміщали у величезну урну, а потім чоловіки тягнули листи. Потім кожен чоловік починав доглядати за тією дівчиною, любовний лист якої він витягнув.
В античній Греції це свято називалося Панурга – ритуальні ігрища на честь бога Пана (у римській традиції – Фавн) – покровителя стад, лісів, полів і їх родючості. Пан – веселун, прекрасно грає на сопілці і вічно переслідує німф своєю любов’ю. Все вищесказане можна вважати язичницьким внеском в традицію Дня Всіх Закоханих.
У 494 році н. е. Папа Геласій I спробував заборонити Луперкалії. Святу, яке прийшло на заміну Луперкаліям, був призначений небесний покровитель – святий Валентин, якого в 269 році н. е. римський імператор Клавдій II наказав вбити за його проповідницьку діяльність серед молоді. Він був страчений 14 лютого. Пізніше він був канонізований церквою.
У пізньому середньовіччі у Франції і Англії житіє св. Валентина поступово почало обростати легендами, пов’язаними з таємним вінчанням закоханих пар. Згідно з легендою, в ті далекі і темні часи владний і жорстокий римський імператор Клавдій II вбив собі в голову, що самотній чоловік – без сім’ї, дружини і зобов’язань, краще б’ється за батьківщину на ратному полі битви, і заборонив чоловікам одружуватися, а жінкам і дівчатам – виходити заміж за улюблених чоловіків. А святий Валентин був звичайним священиком, який співчував нещасним закоханим і потайки від усіх, під покровом ночі освячував шлюб люблячих чоловіків і жінок.
Незабаром «витівки» священика Валентина стали відомі владі і його кинули до в’язниці, засудивши до страти. У в’язниці святий Валентин познайомився з прекрасною дочкою наглядача – Юлією. Закоханий священик перед смертю написав коханій дівчині зізнання в коханні – валентинку, а сама страта сталася 14 лютого 269 року нашої ери.
Також римський папа Геласій I змінив день святкування Луперкалії з 15-го на 14-е лютого (День Валентина). Через якийсь час святкування Луперкалій зникли, проте між ними і Днем святого Валентина досі залишається багато спільного.
Ще за деякими відомостями День святого Валентина колись називали «Пташиним весіллям». Раніше вважали, що птахи утворюють шлюбні пари саме в другий тиждень другого місяця року.
За матеріалами сайту: http://d-pankratov.ru/archives/4392
Переклад на українську – Adulruna Rediviva